картинки анімації та Притча Дружба українською
Притча Дружба Отже світлячок безтурботно співав свою пісеньку. Він не знав напам’ять слів цієї пісні і не повторив би її двічі. Він просто співав про те, що бачив: прекрасну картину заходу сонця, красиве небо, зелене море трави, сльози роси та любов. Він у всьому бачив любов. Закінчивши пісеньку, світлячок помітив, що у нього з’явився слухач: білявий хлопчик сидів поруч у траві, повернувши голову до призахідного сонця. Світлячок зрадів, що у нього є глядачі, і постарався вкласти в перелив свого панцира всю красу, яку тільки міг. Але, на його подив, хлопчик це не помітив, світлячок навіть трохи образився. Але вирішив все-таки дізнатися, чи сподобався хлопчикові його блиск, хоча він у цьому не сумнівався: — Ну, як? — діловито запитав він, граючи променями сонця. — Гарно… — сказав хлопчик з якимось подивом в голосі. — Яке гарне сонце, ніби зріла вишня,- фальшивив світлячок, придумуючи все нові і нові порівняння. А хлопчик продовжував нерухомо сидіти, дивлячись у бік сонця, що вже йшло. — Що сталося? Я так по тобі скучив. — А хіба ти не бачиш? — Ні,- чесно відповів хлопчик — Ну, та гаразд,- сказав світлячок. — Розкажи мені, що ти бачиш,— попросив хлопчик. — Що? — здивувався світлячок. — Ну, заспівай свою пісеньку. Мені так подобається слухати, як ти гарно описуєш природу, небо, сонце, траву… От би хоч разок глянути на це. І тільки тоді до світлячка дійшло, що хлопчик сліпий і йому все одно, блищить він чи ні. Йому важливо те, що він говорить, те, що він приходить. Він йому потрібен навіть без блиску. Він йому потрібен! — Давай я тобі розповім про дружбу. — А що це таке? Ти раніше не співав мені про це. — Раніше я просто не знав, що це таке, а тепер знаю. |
Притча про дружбу
В якімсь селі дідусь один вмирав,
На Той світ вже збирався у дорогу…
До рук ікону взяв, поцілував,
А наостанок все ж прохав у Бога:
Хоч я й старий, та міг би ще служить,
Порадником і дітям і онукам,
Якби ж ти, Боже, дав іще пожить,
Відстрочив трохи з Сонечком розлуку.
Господь почув, подумав і спитав,
Сховавши усміх, зазирнувши в очі:
— Відстрочить, кажеш? Може б я і дав
Тобі пожити… Добре, скільки хочеш?
Дідусь ожив відразу, звеселів,
Подумав про онуків, про синочків:
— О, Господи! Ти стільки дай років —
На гілці скільки майорить листочків.
— Ні, це багато, Бог йому на це, —
Не можу скільки літ тобі ще дати.
— Ну, скільки яблук має деревце?
— Ні, не проси, — і це тобі багато.
— Тоді дай стільки, скільки за роки
Хороших, добрих, вірних мав я друзів.
— Хай буде так, — торкнувсь його руки, —
По справедливості і по заслузі.
І Бог пішов, а той дідусь піднявсь
І сиві вуса підкрутив завзято,
Бо друзів за життя він скільки мав,
Як яблук і листочків разом взятих!
автор Олена Бондар
ще Добрі вірші та картинки анімації:
Дружба
Притча Доброта