Соняшники

Батьківщина соняшнику — Північна Америка. Почали вирощувати рослину дуже давно, деякі археологи стверджують, що соняшник почали оброблятися ще до пшениці.
Індіанці вживали насіння соняшнику в розмеленому вигляді, як ми вживаємо борошно, виробляли масло, витягували пурпурову фарбу.

В Європу соняшник завезли іспанські завойовники приблизно на початку 16 століття. Спочатку рослину вирощували як декоративну, а в 18 столітті почалось виробництво олії з соняшнику. В Україні квітка з далекого континенту прижилася дуже швидко. Родючі степові ґрунти, вдосталь сонця — умови ті, що треба.
Для українців соняшник — один із образів Батьківщини, символ родючості та процвітання, сили і добробуту.

Легенда про Соняшник Як дівчина стала квіткою
Коли на світі нас ще не було, то сонце сходило на землю зі своїми дочками. Вдень вони жили на землі, а ввечері йшли спочивати на небо.
Одного дня веселилися вони в гаю, а як стало сонце сідати, почали збиратися додому. Коли дочки були вже далеко від гаю, то найменша згадала, що забула свій вінок.
Повернулася дівчинка й побачила гарного парубка з віночком у руках. Він обняв дочку сонця, став цілувати та казати чарівні слова. Хлопець обіцяв кохати все життя так, що їй буде з ним краще ніж у батька сонця.
Юна дівчина погодилася жити на землі, де співає соловейко, цвіте черемуха, існує любов. Сонце кликало дочку додому, сердилося, говорило, що на землі їй буде дуже важко жити. Але дівчина зосталась з коханим.
Так у дівчинки почалося звичайне земне буденне життя. Чоловік більше робив, ніж говорив своїй гарній дружині ніжні слова, а бувало що зовсім забував про неї. Дівчина мало бачила коханого, сумувала за ним, говорила, що він, мабуть, розлюбив її. А хлопець відповідав, що земні люди люблять інакше, бо бачать щастя в любові, що єднається з радістю у праці.
Тоді дівчина попросила, щоб чоловік навчив її працювати, вона хотіла стати земною, а він все мовчав. Потім красуня ще більше засумувала за батьком, за зірками — сестричками. Забула дівчина про свою гордість і закралася непомітно до батьківського царства. Але сонце не могло забрати до себе дочку, яка вже вросла в землю, воно тільки скропило її своїми слізьми.

І тоді дівчина-красуня стала квіткою, що тужила весь час за батьківщиною, завжди повертаючи голівку до сонця. Назвали її соняшником.