українські вірші та картинки анімації про Груши
Груши
Слово Груша зустрічається у всіх слов’янських мовах. Колись плоди привозили з країн
Близького Сходу і назва груша походить від курдського kuresi — по круп’яному характеру м’якоті плодів.
| Груши прийшли до нас з доісторичної епохи. Батьківщина її точно не встановлена. За однією з версій, грушу почали вирощувати в Китаї і згадки про неї зустрічаються в творах стародавніх китайських поетів. Інша версія говорить про те, що груша походить із Стародавньої Греції, існують відомості про письмові джерела, що відносяться до II тисячоліття до нашої ери. ◊ Гомер у своїй «Одіссеї», описує фруктовий сад, в якому поряд з іншими фруктами росли прекрасні груші. А давньогрецьких і давньоримських богинь часто зображували з плодами груш в руках. Цікаво, що в ті часи сирі груші вважалися дуже шкідливі, і вживали в їжу тільки приготовані плоди. Від греків і римлян культура груші поступово поширилася по всій Європі. В Америку груші завезли переселенці з Європи. ◊ На Русі груші любили завжди, і вважали, що чудові плоди надають силу. ◊ Індуси вважали грушеве дерево одухотвореним. ◊ Люблять грушу в Китаї і Японії, там росте особливий вид культурних груш: Далекосхідний, або китайський. Ці груші соковиті і солодкі, але все ж не звичні для нас на смак. Напевно, немає на землі людини, яка не любила б груші. Чудовий смак, приємний аромат, заряд енергії і прекрасного настрою! |
Грушка і глід
Гуляв вітер сильний, дужий. Облетів ввесь світ.
В чистім полі росла грушка, поряд хлопець-глід,
Про щось своє гомоніли, не знали жури,
Сонцю, дощику раділи, вірність берегли.
Уподобав вітер грушку. Залицятись став.
Хлопець-глід дівчину-душку на глум не віддав.
В полі хтось суху травичку сміттям завалив,
А хтось чиркнув запальничку, усе підпалив.
Підхопив іскринку вітер, на молодят дме,
З краю в край несамовито полум’я жене.
Грушка з глодом обнялися, у вогні стоять,
Запалало живе листя, гілочки горять!
Схаменувсь ревнивець-вітер, грушку обніма,
Замість неї чорні віти, в них життя нема.
Реве вітер, стогне, плаче:- «Що ж я наробив?
Паліїв отих проклятих краще б погубив!»
Бродить в світах вітер, тужить — старий сивий дід…
… Росла колись в полі грушка. Поряд — хлопець-глід.
автор Людмила Григорівна
Стояла груша, зеленів лісочок
Стояло небо, дивне і сумне.
У груші був тоненький голосочок,
вона в дитинство кликала мене.
Ми з нею довго в полі говорили,
не чули навіть гуркоту доріг.
Мої важкі, мої щоденні брили
старий Сізіф тим часом постеріг.
Стояли ми одна супроти одної.
Ні з чим не крились, не хотіли йти.
Вона боялась осені холодної,
а я боялась шуму й суєти.
Удвох ми з нею слухали зозульку.
І хмари йшли, як нетутешній дим.
Сізіф курив свою гіркущу люльку,
йому хотілось бути молодим.
автор Ліна Костенко
Ой, зелена дика груша — листопад…
Ой, зелена дика груша — листопад,
Я до тебе повернуся в зорепад.
Загубив убрання пишне спомин-сад.
Ген калинове намисто сяйвом вряд.
Твоя ніжність найдорожча із порад,
Хай любов моя згадає літній сад…
Повернуся, посміхнуся — впаде град.
Та веселкою засяє листопад.
Літня пам’ять в цю хвилинку навздогад,
Ой, який солодкий спомин, ти – мій лад.
автор fialka з сайту poetryclub.com.ua
Після нічної зливи
Уночі в саду чимало
Злива яблук назбивала,
А вже груш отих натрушено —
Вся трава прим’ята грушами.
Ти таких іще не їв:
Медяні, жовтасті, гарні,
Ніби глечички янтарні,
Повні свіжих стільників.
А оця велика груша —
Мов подзьобана, недужа:
З неї дзизкає оса…
Не бери цієї груші,
Не бери, бо покуса!
автор Віктор Кочевський
1 2
цікаві сторінки про осінні фрукти заходьте:
Айва
Виноград
Яблука