картинки анімації та українські вірші про маму
Мандарини
Ще війна в Європі дотлівала.
Сліз було багато. Хліба мало.
І купила мати десь на ринку
зморщену, маленьку мандаринку.
Дольки, що світились місяцями,
розділила порівну між нами
і сказала: «Їжте. Я не хочу…»
І поволі опустила очі,
непомітно, зморено зітхнула,
сліз клубок давлючий проковтнула.
Ми за мить по місяцеві з’їли.
…Гостро пахне болем запізнілим
зморщена, маленька мандаринка,
мов зів’яла доля материнська.
З міста я привіз дари дешеві —
повні соків сонечка рожеві
Гіркою жаріють мандарини
і печуть, печуть мене провинно.
І дивлюсь я у вологі очі:
«Їжте, їжте, мамо…
Я не хочу…»
автор Петро Перебийніс
Мамина вишня
У мами вишня квітне коло хати,
Радіє-плаче гронами цвітінь.
Така пресвітла й рідна, наче мати,
Щодня намолює щасливі дні
Своїй дитині. Ніби янгол крила
Надимлює понад її життям…
Лечу туди, де охоронча сила,
До вишенька, що цвітом-вишиттям
Молитву шиє біло, тихо мовить —
У доленьки вираює чудес.
Течу до мами ріками любові.
А вишня квітом лине до небес!
автор Леся Геник
Мати
Стрепенулась від сонця галузка в саду,
Кличе матір із хати пташина сім’я.
Я щоднини до вас на розмову іду
Мамо рідна, життя, надія моя.
Вже веснянка дзвенить на пташинім крилі,
Мов проміння земне, будить першу траву.
Бачу вас, моя мамо, в розквіті землі,
Посивілу, як пісню, як легенда — живу.
Заклопотану бачу з весни до весни,
а турботи ж про нас — невгамовних, малих.
Ой, літали ж сини, ой, співали сини,
та лишились пісні недоспівані їх.
Це з матусиних рук сходить сонце моє,
щоб ясніша дорога у світ пролягла.
Мов з-під серця у неї джерелечко б’є,
щоб напився я світла, снаги і тепла.
Де б не був я — додому не раз повернусь,
і замріяний клен зашумить у дворі.
Де б не був — матерям до землі поклонюсь,
найрідніші у світі для нас матері!
Все від матері — слово, і пісня, і хліб,
перша ластівка в небі, веснянка в гаях.
Все від матері — мужність і перший політ,
і як мати для всіх — Батьківщина моя!
М. Сингаївський
Гостина у матері
Пригощає мати медом, і вином,
І напоєм з липового цвіту.
Ластівки під мамине вікно
Позліталися з усього світу.
Сива мамо,
Ластівко моя,
Пригубіть і ви медку хоч краплю.
Заспіваю вам за солов’я,
Бо коли до вас я ще потраплю.
На ослоні кухлик з молоком
Та хлібина свіжа — щойно з печі.
Сидимо в хатині під вікном,
Хустка прикрива похилі плечі.
Замалий обом великий світ
І солодкий полуничний ранок…
Скільки ж це минуло,
Скільки літ,
Як дорослим я ступив на ґанок?!
Сидимо край столу знов удвох.
Скільки літ!
Не нажились і досі.
Гей, обоє вже срібноволосі,
Тільки серце з серцем: тьох та тьох…
Та очей жаринки ще горять.
Знову рідну хату залишати.
«Ластівки чекають ластів’ят,
А тебе коли мені чекати?»
— Зачекайте, мамо,
Через рік
Прилечу я знову соловейком.
Хто ж бо винин, що в буремний вік
Народились ми обоє, ненько?!
Пригубімо меду і вина,
Вип’єм чаю з липового цвіту…
Ластівки злітають з-під вікна,
Кличуть і мене у повінь світу.
автор Микола Подолян
1 2
ще вірші та картинки анімації:
День матері
День народження матусі
Я українка!