українські вірші та картинки анімації Червона калина
Калина — це символ отчого краю, нашої рідної України. Колись вона пов’язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Тому й отримала калина таке ім’я від старослов’янського назви Сонця — Коло. А оскільки ягоди калини червоного кольору, то й стали вони символом безсмертного роду.
Тож навіть на могилі калина не є символом смерті, а символом людської пам’яті.
Калина ще й символ духовного життя жінки, в якому — і дівочість, і краса та кохання, і заміжжя, і родинні радощі та смутки, і сімейне щастя та людське горе.
А калиновий міст-то особлива межа, за якою кожну дівчину чекає Віра, Надія і Любов, притім, у кожної з дівчат — своя Віра, своя Надія, своя Любов. І ніхто не може і не має права претендувати на чужу…
Коли в давнину козак вирушав у дорогу, мати напувала його калиновим чаєм і давала з собою хліб з калиною, а наречена прикріплювала до коня гілочку, щоб нагадувала козакові домівку, матір, кохану, його рідну мову.
Прислів’я та приказки про калину
◊ Заливається, як соловейко на калині.
◊ Дівчина, як у лузі калина.
◊ Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.
◊ Калина хвалилась, що з медом солодка.
◊ Пишна та вродлива, як червона калина.
◊ Убралася в біле плаття, як калина в білий цвіт.
◊ Щоки червоні, як кетяги калинові.
◊ Молода дівчина така гарна, як червона калина.
◊ Стоїть у дворі дівонька, як над ставом калинонька.
◊ З калинового лугу вибирай собі пару другу.
◊ Вибери собі дівку, як калинову квітку.
◊ Похолодніло, риба не ловиться, калина у цвіт вбирається.
Легенди про Калину
Було це дуже давно. Колись на нашу землю нападало багато ворогів. Ось налетіли одного разу турки, а за ними й греки. Розлетілась чутка, що головного воєводу –грека поранено стрілою отруйною. Тому, хто його вилікує обіцяли таку нагороду, яку забажає. Але ніхто не міг вилікувати пораненого. Тоді прийшла в табір дівчина в убогій одежині, але дуже красна і горда. Звалась Пелагея. Вона пообіцяла вилікувати грека, але взамін він мусив поклястися, що більше не прийде на нашу землю. Так сталося, грек забрав Пелагею у Грецію і була вона там царицею трав і називалася Панацея. Прощаючись із сестрою, Пелагея сказала: “Твоїм іменем, сестро, назву оцю рослину, яку найбільше люблю, бо росте вона в найшановніших куточках, в тихих гаях. Коли вона цвіте, найспівучиший птах соловейко прославляє її красу, а восени горять на ній кетяги ягід. І ті ягоди повертають людині сили. Буде вона зватися Килиною, а ще краще Калиною.
Вирушили в бій з ворогами юнаки, залишились вдома наречені, пообіцявши бути вірними своїм коханим. Прийшли вороги, хотіли полонити дівчат, а вони, закрившись у храмі, спалили себе живцем. Повернулись хлопці – нема суджених. Лише з’явилась у тих краях напрочуд дивна рослина, червоні ягоди якої почали вплітати дівчата у коси.
Прийшли вороги до нашого краю та стали молодих дівчат забирати у полон. Одного разу побачили вороги дуже гарну дівчину. Але та почала втікати. І була б утекла, та зачепилась за кущ своїм червоним намистом. Воно розірвалось, а червоні намистинки розсипались по землі. Загинула дівчина на чужині, а з намистинок виросли прекрасні кущі з червоними кетягами. Назвали їх люди калиною.
Біля лугу стояла калина,
На калині гніздечко було —
Соловейкова дружна родина
Його звила собі на добро.
І проходячи мимо калини,
Я завжди зупинявся на мить —
Прислухавсь, як погожої днини
Соловейкова пісня звучить.
Соловей і калина одвічні
Обереги моєї землі —
України то символи вічні,
Наче промені сонця ясні.
І допоки на нашій калині
Соловей буде пісню співать —
Будеш жити і ти, Україно,
І нікому тебе не здолать!
автор Серж probapera.org
На колимськім морозі калина
На колимськім морозі калина
зацвітає рудими слізьми.
Неосяжна осонцена днина,
і собором дзвінким Україна
написалась на мурах тюрми.
Безгоміння, безлюддя довкола,
тільки сонце і простір, і сніг.
І котилося куль-покотьолом
моє серце в ведмежий барліг.
І зголілі модрини кричали,
тонко олень писався в імлі,
і зійшлися кінці і начала
на оцій чужинецькій землі.
Василь Стус